menu
Національний технічний університет України
"Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
Кафедра теоретичної та прикладної економіки
Інформаційні ресурси
Загальний розклад можна подивитись тут: Розклад
Список дисциплін:
  • Ринок праці

    На сьогодні в зв’язку з докорінною перебудовою системи економічних відносин найсуттєвіші перетворення відбуваються саме на ринку праці, зачіпаючи інтереси мільйонів людей - суб’єктів праці. Це висуває підвищені вимоги до підготовки спеціалістів з вищою освітою, яким належить розв’язувати надзвичайно важливі і складні проблеми підвищення ефективності функціонування ринку праці та гармонізації соціально-трудових відносин на всіх рівнях. Відповідно виникає потреба якісно нового підходу до викладання дисципліни «Ринок праці».

    Метою навчальної дисципліни є формування у студентів здатностей:

    1. аналізувати соціально-економічні проблеми ринку праці;
    2. визначати основні показники зайнятості і безробіття;
    3. прогнозувати тенденції розвитку ринку праці;
    4. аналізувати діяльність ринку праці і процес формування робочої сили;
    5. досліджувати співвідношення гнучкості і жорсткості елементів ринку праці;
    6. оцінювати диференціацію трудових доходів населення;
    7. прогнозувати попит і пропозицію на ринку праці;
    8. визначати рівень державного втручання в трудові відносини між найнятим робітником і продавцем.

    Основні завдання навчальної дисципліни. Після засвоєння навчальної дисципліни студенти мають продемонструвати такі результати навчання:

    Знання:
    1. сутності та структури ринку праці та його місце в економічній системі;
    2. функцій ринку праці;
    3. кон’юнктури ринку праці та його особливості;
    4. методів регулювання зайнятості;
    5. функцій держави на ринку праці;
    6. методів інформаційного і наукового забезпечення аналізу ринку праці України.
    Уміння:
    1. оцінювати попит і пропозицію на працю;
    2. визначати ставку рівноважної заробітної плати на ринку праці;
    3. розрахувати показники зайнятості і безробіття;
    4. аналізувати процеси, що відбуваються у перехідній економіці України і формують модель ринку праці;
    5. прогнозувати ринок праці і передбачати його позитивні і негативні тенденції;
    6. виявити навички самореалізації на ринку праці України;
    7. визначити здатність активного пошуку сфери ефективної реалізації власного трудового капіталу, якими повинні оволодіти випускники ВНЗ.
  • Економіка праці

    Принципи ринкової економіки активно проявляються у процесах використання робочої сили, зумовлюють формування системи нових соціально-трудових відносин, організації та оплати праці, формування доходів працівників, зростання рівня та якості життя населення України.

    Знання основ економіки праці допомагає визначати, розраховувати, аналізувати показники та резерви зростання продуктивності та ефективності праці, джерела формування фонду оплати праці та його ефективного використання на підприємствах, сучасні тенденції розвитку трудового потенціалу, проблеми продуктивної зайнятості та ринку праці; досліджувати механізм функціонування системи соціально-трудових відносин та вплив глобалізаційних процесів на розвиток економіки країни.

    Мета дисципліни: формування комплексу теоретичних знань і умінь студентів щодо системного оцінювання діяльності організацій, виявлення внутрішніх резервів раціонального використання матеріальних трудових і фінансових ресурсів, забезпечення цілеспрямованого використання персоналу підприємства.

    Завданнями дисципліни є теоретична підготовка студентів з таких питань:

    1. вивчення економічних законів, що регулюють розподільчі відносини в ринковій економіці;
    2. оволодіння методами вивчення витрат робочого часу, нормування праці;
    3. з’ясування механізму зростання продуктивності й ефективності праці;
    4. дослідження механізму соціального партнерства;
    5. надання студентам ґрунтовних знань з питань оплати праці та регулювання заробітної плати;
    6. вивчення механізмів регулювання ринку праці;
    7. дослідження процесів відтворення робочої сили.

    Випускник повинен володіти такими професійними компетенціями:

    1. здатний зібрати і проаналізувати вихідні дані, необхідні для розрахунку економічних і соціально-економічних показників, що характеризують діяльність господарюючих суб'єктів;
    2. здатний на основі типових методик і діючої нормативно-правової бази розрахувати економічні і соціально-економічні показники, що характеризують діяльність господарюючих суб'єктів;
    3. здатний виконувати необхідні для складання економічних розділів планів розрахунки, обґрунтовувати їх і представляти результати роботи відповідно до прийнятих в організації стандартами;
    4. здатний здійснювати збір, аналіз і обробку даних, необхідних для вирішення поставлених економічних завдань;
    5. здатний аналізувати і інтерпретувати фінансову, бухгалтерську та іншу інформацію, що міститься в звітності підприємств різних форм власності, організацій, відомств і використовувати отримані відомості для прийняття управлінських рішень;
    6. здатний критично оцінити пропоновані варіанти управлінських рішень і розробити та обґрунтувати пропозиції щодо їх вдосконалення з урахуванням критеріїв соціально-економічної ефективності, ризиків і можливих соціально-економічних наслідків.

    В результаті освоєння дисципліни студент повинен:

    Знати зміст понять: «праця», його єдність і відмінність з поняттями про інших видах людської діяльності, трудові ресурси, економічно активне населення, ринок праці, безробіття, нормування праці, організація оплати праці, соціальне партнерство, соціальний захист, якість життя, продуктивність і інтенсивність праці;

    Вміти виявляти проблеми трудових відносин при аналізі конкретних ситуацій зайнятості, безробіття, організації праці, її оплати, соціально-трудові конфлікти, розробляти варіанти рішень з цих ситуацій;

    Володіти навичками прогнозів стану ринку праці, збору і обробки даних по зазначеним прогнозами, організації процедур соціального партнерства.

  • Організація праці

    У сучасному конкурентному світі такий процес, як організація праці, є необхідним на кожному підприємстві, в установі, організації, адже цінність кожної господарської одиниці міститься більшою мірою саме в персоналі. Для ефективної роботи необхідною є раціональна та безпечна організація робочих місць, що є елементом організації праці. Організація праці — це один з напрямів управління виробництвом, що здійснюється через систему взаємопов'язаних між собою методів залучення до праці, форм розподілу та кооперації, згідно з якою групи працівників закріплюються за певними галузями суспільно-корисної діяльності.

    Цілями освоєння навчальної дисципліни «Організація праці» є: на базі отриманих знань і набутих навичок сформувати у майбутніх керівників служби персоналу організацій концепцію наукового підходу до раціональної організації праці співробітників, формуванню сприятливої виробничої обстановки і соціального клімату на підприємстві.

    Основними завданнями вивчення дисципліни є:

    1. оволодіти теоретичними і практичними знаннями в галузі наукової організації праці персоналу;
    2. навчитися використовувати у своїй практичній діяльності на підприємствах торгівлі та сфери послуг і вміло поєднувати методи наукового планування зростання обсягів виробництва, продуктивності праці з розробкою і впровадженням заходів щодо вдосконалення організації праці;
    1. навчитися раціонально використовувати сукупний фонд робочого часу;
    2. навчитися раціонально використовувати фізичний, інтелектуальний і професійний потенціал своїх співробітників, шляхом вдосконалення організації їх робочих місць і умов праці;
    3. навчитися обґрунтовувати об'єктивну необхідність аналізу організації праці, розкривати способи його проведення і методів розрахунку економічної ефективності впровадження заходів по НОТ і соціальної їх значимості.

    Процес вивчення дисципліни спрямований на формування наступних компетенцій:

    1. знання основ наукової організації та нормування праці, володінням навичками аналізу робіт і проведення аналізу робочих місць і вмінням застосовувати їх на практиці;
    2. знання основи оптимізації режимів праці і відпочинку з урахуванням вимог психофізіології, ергономіки та естетики праці для різних категорій персоналу, володінням навичками розрахунку тривалості та інтенсивності робочого часу і часу відпочинку персоналу і вмінням застосовувати їх на практиці;
    3. знання Трудового кодексу та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права;
    4. знання нормативно-правової бази безпеки і охорони праці;
    5. володінням методами оцінки та прогнозування професійних ризиків;
    6. володіння методами аналізу травматизму і професійних захворювань.

    В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

    Знати:

    1. основні закони в галузі наукової організації праці персоналу, нормативні документи, що регулюють трудові відносини працівників; алгоритм проведення досліджень з вивчення умов праці;
    2. алгоритм проектування вдосконалення і впровадження нових форм організації праці персоналу;
    3. різноманіття форм поділу і кооперації праці з урахуванням досягнення науково-технічного прогресу;
    4. підходи до комплексної організації і обслуговування робочих місць;
    5. принципи нормування праці;
    6. заходи щодо поліпшення умов і зміцнення дисципліни праці.

    Вміти:

    1. організовувати працю персоналу на підприємствах торгівлі та сфери послуг на основі раціонального використання інтелектуального, професійного і фізичного потенціалу співробітників;
    2. застосовувати основні методики при організації праці в різних колективах; проводити дослідження і складати карту аналізу організації праці на підприємстві;
    3. складати програми вдосконалення організації праці персоналу з різних напрямків.

    Володіти:

    1. навичками аналізу організації праці персоналу на підприємствах торгівлі та сфери послуг;
    2. навичками визначення і розрахунку основних показників, необхідних для правильної організації праці персоналу;
    3. навичками підготовки документів для проведення змін і впровадження більш прогресивних методів організації праці.
  • Вступ до фаху "Управління персоналом та економіка праці"

    Предметом дисципліни є проблеми розвитку та ефективного використання трудових ресурсів у кожній організації як за рахунок активізації доцільної трудової діяльності працівників, так і розміщення їх на «свої місця», тобто з урахуванням навичок, здібностей та професійної підготовки кожного.

    Мета навчальної дисципліни – ознайомити студентів з проблемами управління трудовими ресурсами насамперед на рівнях підприємств та організацій, а також на рівнях регіонів та країни загалом, сформувати у студентів теоретичні знання, а також навички та уміння здійснювати аналітичну, діагностичну і методичну діяльність при управлінні з урахуванням орієнтації на розвиток та ефективне використання кадрового потенціалу.

    Основні завдання навчальної дисципліни. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

    Знати:

    1. фази відтворення людських ресурсів, систему управління людськими ресурсами, її підсистеми та елементи;
    2. систему управління трудовими ресурсами з урахуванням демографічних аспектів їх розвитку, освіти та професійної орієнтації;
    3. механізм управління персоналом, що включатиме управління працею, кадрами, соціальним розвитком, саморозвитком і самореалізацією персоналу;
    4. систему управління зайнятістю, що включатиме системи перерозподілу та розподілу трудових ресурсів через світовий та внутрішній ринки праці та механізм розташування кадрів між регіонами і всередині регіонів, між підприємствами і всередині підприємств на робочих місцях.

    Вміти:

    1. виявляти характер міжособистісних відносин у колективі;
    2. оцінювати результати праці фахівців та певні особистісні якості працівників;
    3. визначати мотиваційні потреби працівників.
  • Методи прийняття управлінських рішень

    Діяльність будь-якого керівника пов'язана з розробкою і реалізацією рішень у рамках виконання їм посадових обов'язків у компанії. Основний принцип управління - єдиноначальність. Суть його в тім, що влада, право рішення, відповідальність і можливості контролювати процеси і відносини в організації надаються тільки одній посадовій особі. Відповідно керівник - особа яка персоніфікує відповідальність, владу і право контролю. Відносини єдиноначальності багато в чому формують ієрархічну піраміду організації.

    Оскільки уся влада і відповідальність за функції контролю над відносинами закріплені за одною особою (керівником), а він фізично не в змозі здійснювати його в повному обсязі, керівник змушений делегувати частину своїх повноважень підлеглим. Саме це і формує вертикальні (лінійні) ієрархічні структури. Спеціалізація управлінських функцій і форми їхньої координації породжують твердий рисунок функціональної структури сучасної організації. У створеної в такий спосіб управлінської ієрархії кожен працівник має власного керівника і всі, крім рядових виконавців, мають підлеглих. Звідси випливає специфіка двоїстої формальної позиції будь-якого керівника, що накладає істотний відбиток на образ його поводження.

    Мета вивчення студентами дисципліни «Методи прийняття управлінських рішень» — здобути знання у сфері застосування методів та технологій прийняття управлінських рішень і набути навичок практичного їх використання. Впровадження ринкових інструментів в управління економікою і господарством, розширила «інтелектуальні» можливості систем управління. Усе це зумовило необхідність застосування нових і глибше розроблених методів управління і методів прийняття управлінських рішень на всіх ієрархічних рівнях. Завдання оволодіння методами прийняття управлінських рішень потребує відповідного теоретичного обґрунтування підходів до його вирішення і готовності застосовувати на практиці рекомендації науки.

    Для досягнення мети студенти мають оволодіти теоретичними і науковими основами знань щодо прийняття управлінських рішень, моделями і сучасними методами аналітичної роботи, які застосовуються в процесі діяльності суб’єкту господарювання, методологією виявлення проблеми і обґрунтування постановки цілі суб’єкту господарювання, застосовуванням моделі розробки і прийняття управлінських рішень за визначених умов, в умовах ризику і невизначеності, застосуванням лінійного програмування для визначення оптимальних потреб в ресурсах, вмінням складати оптимальні програми за умов обмежених ресурсів, використовувати систему моделей в процесі проведення аналітичних процедур щодо обґрунтування управлінського рішення, вмінням пошуку альтернативних і вибору оптимальних рішень, виявлення впливу певних чинників на виконання його бюджету з метою забезпечення його ефективної діяльності. Таким чином, в результаті вивчення дисципліни студенти повинні Знати:

    1. механізми дії законів управління людиною, функціонування об’єктів управління (прийняття рішення);
    2. принципи і методи управління і праці, що використовують особи, які приймають рішення;
    3. систему, методи та технології розробки і реалізації управлінських і функціональних рішень;
    4. зміст і послідовність дій осіб, які приймають рішення за різних умов.

    Вміти:

    1. ситуаційно застосовувати знання теорії і практики прийняття управлінських рішень під час виконання функціональних обов’язків;
    2. використовувати методи і засоби розробки, обґрунтування, прийняття і реалізації управлінських рішень;
    3. приймати управлінські рішення в організації (з урахуванням спеціалізації);
    4. використовувати методи та технології, які розвивають здібність приймати рішення.
  • Фінанси підприємств

    Предмет навчальної дисципліни «Фінанси підприємства» є загальні закономірності й концепції управління фінансово-господарською діяльністю на підприємствах різних форм власності, принципи формування, функціонування та розвитку фінансових і грошово-кредитних відносин між суб’єктами господарювання в загальному механізмі управління фінансовими ресурсами на підприємстві.

    Метою вивчення навчальної дисципліни «Фінанси підприємства» є формування у студентів здатностей формування у майбутніх фахівців сучасного економічного мислення й системи знань щодо загальних закономірностей й концепцій управління фінансово- господарською діяльністю на підприємствах, розвитку сучасних фінансових і грошово-кредитних відносин між суб’єктами господарювання різних форм власності.

    Студенти після засвоєння навчальної дисципліни мають продемонструвати такі результати навчання:

    Знання:

    1. теоретико-методичного інструментарію управління фінансами на підприємстві,
    2. управління фінансово-господарською діяльністю суб’єктів господарювання в загальній системі менеджменту організації,
    3. управління грошовими потоками,
    4. управління прибутком та рентабельністю,
    5. управління кредиторською та дебіторською заборгованістю на підприємстві,
    6. управління власними та залученим фінансовими ресурсами підприємства,
    7. управління інвестиційною та інноваційною діяльністю на підприємстві,
    8. управління витратами на підприємстві,
    9. управління фінансовим ресурсним забезпеченням на підприємстві,
    10. управління грошово- кредитними відносинами між суб’єктами господарювання,
    11. управління міжнародною фінансовою діяльністю на підприємстві та ін.

     Вміння:

    1. розробляти рекомендації щодо ефективних заходів керування фінансовим механізмом на підприємстві;
    2. вміти використовувати набуті знання з методології фінансів підприємств за різними його напрямами, а саме планування і організація фінансової роботи на підприємстві, контроль за розподілом та використання фінансових ресурсів підприємств різних форм власності, оперативна і поточна фінансова діяльність, контроль використання ресурсного забезпечення фінансово- господарської діяльності суб’єктів підприємництва. планування і бюджетування фінансових ресурсів організації, організаційно-економічне забезпечення фінансової діяльності на підприємстві, економічне обґрунтування інноваційно-інвестиційного та фінансового розвитку підприємства тощо;
    3. оперувати методологією фінансів підприємств загалом, методологією формування цінової та грошово-кредитної політики підприємства, методологією аналізу та оцінювання фінансового стану підприємства та використовувати набуті зання для потреб планування, бюджетування фінансових ресурсів на підприємстві в контексті управління механізмом фінансово-господарської діяльності компанії.
  • Інформаційні системи в управлінні персоналом та економіці праці

    Інформатизація діяльності з управління персоналом передбачає значне підвищення продуктивності праці, насамперед, за рахунок оперативнішого та повнішого опрацювання інформації, що безпосередньо впливає на точність та адекватність розв’язування економічних задач і якість прийняття управлінських рішень. Рівень використання електронних систем і технологій обробки інформації визначає ефективність діяльності підприємства взагалі, та спеціалістів із управління персоналом та економіки праці зокрема. Використання електронних систем вимагає теоретичних знань та практичних навичок.

    Предметом вивчення дисципліни є сучасні електронні системи і технології в управлінні персоналом та економіці праці, особливості їх використання для ефективного ведення діяльності з управління персоналом.

    Метою навчальної дисципліни є формування у студентів теоретичних знань і практичних навичок використання сучасних електронних систем і технологій обробки інформації для розв'язання професійних задач управління персоналом та економікою праці.

    Основними завданням курсу є: засвоєння теоретичних основ щодо сучасних електронних систем та технологій; вироблення й закріплення навичок використання електронних інформаційних систем, зокрема, веб-орієтованих прикладних програмних додатків тощо.

    Після вивчення дисципліни «Інформаційні системи в управлінні персоналом та економіки праці» студенти повинні:

    Знати:

    1. поняття сфери інформаційних систем та технології, цифрових технологій обробки даних.

    Вміти:

    1. швидко й правильно оцінувати управлінські ситуації, принимати управлінські рішення на базі ресурсів інформаційних систем підприємств, локальних мереж та ресурсів Інтернет, розробляти техніко – економічні задання щодо створення та перебудови інформаційних систем підприємств.
  • Кадрове діловодство

    Кадрове діловодство - це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності. Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем, необхідності дотримання вимог чинних державних стандартів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи. Дотримання стандартів із діловодства в практичній роботі органів управління та документування, опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їх складання, опрацювання і пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням.

    Мета дисципліни – ознайомити студентів з основними завданнями і змістом діловодства, його роллю у процесі управління підприємством або установою; вивчення основних правил та вимог до складання та оформлення загальної та спеціалізованої документації; дослідити технологію та організацію служби документаційного обслуговування; набуття навичок та уміння самостійно вирішувати деякі практичні питання діловодства, формування практичних навиків по створенню, обробці документів, організації діловодства на підприємствах. Дуже важливо озброїти знанням про ділові папери студентів, адже саме за допомогою ділових документів, листів установлюються офіційні, службові ділові контакти між закладами, підприємствами, державами.

    Студент повинен знати:

    1. вимоги щодо оформлення реквізитів документів;
    2. правила оформлення довідково-інформаційних, розпорядчих документів;
    3. вимоги до організації кадрового діловодства.

    Вміти:

    оформляти накази, вказівки, ухвали, розпорядження, рішення, реєструвати вхідні і вихідні документи, оформлювати передачу справ до архіву.

  • Технології управління персоналом

    Загострення кризових явищ в економіці зумовлює пошук та обґрунтування новітніх підходів до реалізації концепції цінності людського розвитку. Соціально-економічний розвиток вітчизняних підприємств на тлі загострення кризових явищ в економіці характеризується збільшенням кількістю збиткових виробництв; зниженням ефективності використання капіталу; зменшенням обсягів продажу товарів; масовими скороченнями персоналу; падінням продуктивності праці; зростанням кількості трудових конфліктів та ін. Формування соціально-економічних передумов ефективного розвитку підприємств уможливлюється з розробкою комплексу заходів антикризового характеру, спрямованих на фінансове оздоровлення підприємств, підвищення його стійкості.

    Студент повинен

    Вміти:

    1. складати рекламне оголошення про вакантну посаду, складати замовлення на пошук кандидатів на вакантну посаду для рекрутингової компанії;
    2. формувати пакети тестових завдань залежно від вимог до кандидата на вакантну посаду;
    3. розробляти аутсорсинг – проекти;
    4. оцінювати та аналізувати ефективність технологій управління персоналом.

    Знати:

    1. технології аналізу робіт й розроблення вимог до кандидатів на вакантні посади;
    2. методи пошуку та залучення кандидатів на вакантні посади;
    3. технології збирання та аналізу інформації про кандидатів на вакантні посади, організаційне, методичне та документаційне забезпечення проведення інтерв’ю з кандидатами на вакантні посади.
  • Аудит персоналу

    Аудит персоналу необхідний для оцінки ефективності системи управління кадрами організації. Він сприяє виявленню помилок, які можуть спричинити за собою фінансові втрати і завдати шкоди репутації компанії. Аудит персоналу включає в себе цілий комплекс заходів, спрямованих на становлення міцної кадрової системи. Пропоновані послуги дозволяють підготувати відповідний ґрунт для вирощування власних лідерів всередині компанії, прискорити розвиток підприємства і підвищити ефективність роботи кадрового складу - в цьому також укладено аудит персоналу організації.

    Аудит персоналу організації спрямований на становлення і розвиток корпоративної культури, особистісний ріст кадрів і, отже, підвищення кадрової незалежності компанії. Аудит персоналу є сьогодні одним з найбільш актуальних способів прогресивного розвитку бізнесу.

    Мета дисципліни «Аудит персоналу» дати студентам систему знань і компетенцій в області аудиту кадрового потенціалу організації, кадрових процесів, системи управління персоналом в організації, контролінгу та бюджетування в сфері управління персоналом.

    Завдання дисципліни:

    1. вивчення основних категорій, видів, принципів аудиту та контролінгу в сфері праці та управління персоналом;
    2. вивчення показників і методів аудиту кадрового потенціалу організації, кадрових процесів, системи управління персоналом та її ефективності;
    3. ознайомлення студентів з основами бюджетування витрат на персонал; - вивчення методології та методів контролінгу персоналу;
    4. вироблення системного підходу до професійної роботи з персоналом;
    5. формування навичок діагностики стану управління персоналом, кадрового потенціалу та розробки аудиторського висновку.

    В результаті освоєння дисципліни студент повинен

    Вміти:

    1. орієнтуватися в основних поняттях, принципах аудиту та контролінгу персоналу;
    2. підбирати інформаційну базу для аудиту і контролінгу персоналу;
    3. аналізувати існуючу в організації систему управління персоналом, її соціально-економічну ефективність і практичний досвід реалізації провідних кадрових процесів;
    4. формулювати рекомендації за результатами аудиту та контролінгу персоналу.

    Володіти:

    1. методами планування процесу кадрового аудиту;
    2. основними методами проведення аудиту кадрового потенціалу, провідних кадрових процесів, системи управління персоналом організації;
    3. навичками аналізу витрат на персонал;
  • Управління персоналом

    В сучасних умовах управління персоналом визнається однією з найважливіших сфер життя організації, яка здатна багатократно підвищити її ефективність, а саме поняття “управління персоналом” розглядається в широкому діапазоні: від економіко-статистичного до філософсько-психологічного.

    Практика роботи закордонних та вітчизняних підприємств свідчить про стратегічний поворот управлінських підходів в сторону посилення уваги до людської складової діяльності органвзацій.

    Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найбільш ефективного використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов’язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні – як отримання максимального прибутку.

    Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані – як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов’язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.

    Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху в реалізації його стратегії розвитку.

    Предметом вивчення дисципліни «Управління персоналом» є загальні закономірності та особливості формування, функціонування і розвитку персоналу організації, принципи організації кадрової служби на підприємстві, її функції, місце в системі управління; значення і зміст соціальної роботи в організації; підходи до управління кар’єрою працівників. Велика увага приділяється сучасним методам ділової оцінки персоналу, адаптації працівників, роботі з кадровим резервом, мотивації трудової діяльності, закордонному досвіду в управлінні людськими ресурсами.

    Основною метою викладання дисципліни є формування комплексу теоретичних знань і умінь щодо розробки та здійснення кадрової політики в сучасних організаціях, добір та розміщення персоналу, його оцінювання та навчання, забезпечення цілеспрямованого використання персоналу організації.

    Основними завданнями, що мають бути вирішені у процесі викладання дисципліни, є теоретична підготовка студентів із таких питань:

    1. обгрунтування методологічних принципів управління персоналом;
    2. формування та аналіз кадрової політики;
    3. управління соціальним розвитком трудового колективу;
    4. застосування сучасних методів планування потреб у персоналі;
    5. організація набору і відбору персоналу у конкретних умовах;
    6. атестація персоналу та використання її результатів;
    7. оцінювання ефективності та результативності управління персоналом.

    У результаті вивчення дисципліни студенти мають здобути наступні уміння:

    1. розраховувати оптимальну кількість працівників організації;
    2. використовувати сучасні методи добору, відбору кадрів;
    3. володіти інструментами стимулювання працівників з врахуванням потенціалу працівника;
    4. здійснювати аналіз майбутніх потреб, що обумовлюють необхідність та основні напрямки розвитку персоналу;
    5. інформаційно та документально забезпечувати управління персоналом;
    6. застосовувати методи оцінки персоналу;
    7. розраховувати показники ефективності роботи персоналу;
    8. адаптувати методи управління персоналом до умов функціонування багатонаціональних компаній.
  • Управління трудовим потенціалом і інтелектуальна власність

    Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності. На сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами.

    Метою навчальної дисципліни є формування у студентів здатностей:

    1. оцінювати трудові ресурси та трудовий потенціал підприємства;
    2. визначати підходи щодо розробки механізму формування соціально-трудових відносин на рівні підприємства;
    3. досліджувати рівень організації та нормування праці;
    4. діагностувати ефективність та продуктивність праці робітників;
    5. застосовувати комплексний, порівняльний аналіз рівнів оплати праці на підприємстві;
    6. організувати та управляти інтелектуальною власністю;
    7. стратегічно управляти процесом створення та розповсюдження нововведень.

    Основні завдання навчальної дисципліни.

    Після засвоєння навчальної дисципліни студенти мають продемонструвати такі результати навчання:

    Знання:

    1. демографічної ситуації в Україні, сутність та основні напрями демографічної політики;
    2. системи управління трудовим потенціалом;
    3. сутності основних методів управління;
    4. рівня використання трудового потенціалу;
    5. сутності резервів і шляхів підвищення ефективності використання трудового потенціалу України;
    6. проблем управління трудовим потенціалом в контексті міжнародного досвіду;
    7. концепцій, напрямків і проблем розвитку інтелектуальної власності;
    8. тенденцій та перспектив розвитку у сфері інтелектуальної власності;
    9. прав та обов'язків власника авторського права, обмеження авторського права та розпорядження ним.

    Уміння:

    1. компетентно використовувати основні поняття при аналізі ринку праці;
    2. аналізувати демографічну ситуацію в Україні;
    3. оцінювати вплив демографічних процесів на формування та розвиток трудового потенціалу;
    4. аналізувати вимоги до якості трудового потенціалу, що обумовлюються змінами змісту та характеру праці в ринкових умовах;
    5. розробляти пропозиції щодо поліпшення управління трудовим потенціалом;
    6. розраховувати та аналізувати показники ефективності використання трудового потенціалу;
    7. оцінювати резерви підвищення ефективності використання трудового потенціалу та обґрунтовувати шляхи їх використання;
    8. захистити право інтелектуальної власності;
    9. розпорядитися майновими правами інтелектуальної власності;
    10. оцінити вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності.
  • Мотивація і оцінка персоналу

    Сучасна система управління персоналом базується на тому, що люди є найважливішим економічним ресурсом підприємства, джерелом його прибутків, конкурентоспроможності та процвітання.

    Мотивація є однією з провідних функцій управління, оскільки досягнення основної мети залежить від злагодженості роботи людей. Кожен ефективний керівник намагається переконати працівників працювати краще, створити у них внутрішні спонуки до активної трудової діяльності, підтримувати зацікавленість у праці, ініціювати переживання задоволення від отриманих результатів. Важливо також, щоб працівники домагалися досягнення цілей організації добровільно і творчо.

    Мета засвоєння курсу формування системи теоретичних і прикладних знань у галузі посилення трудової активності персоналу, поліпшення якісних показників роботи засобами сучасних методів матеріальної, трудової та статусної мотивації.

    Дисципліна має теоретичне іпрактичне спрямування. Дає можливість отримання студентами сучасних знань із теорії мотивації персоналу, формування в них навичок і вмінь самостійно аналізувати стан мотивації персоналу та розробляти науково-практичні рекомендації щодо її посилення, а також самостійно обґрунтувати та приймати рішення з питань мотиваційного менеджменту.

    Завдання дисципліни

    1. вивчення теорії та світового досвіду мотивації персоналу;
    2. набуття навичок і вмінь самостійно аналізувати стан мотивації персоналу підприємства;
    3. набуття навиків розробляти та обґрунтовувати науково-практичні рекомендації щодо підвищення ефективності системи мотивації персоналу підприємства.

    Знання:

    1. теоретичні та методологічні основи мотивації персоналу;
    2. категорійний апарат дисципліни, основні змістові і процесуальні теорії мотивації праці;
    3. засоби, механізми і інструменти активізації трудової діяльності;
    4. форми і системи оплати праці, їх мотивуючу роль;
    5. нетрадиційні методи матеріальної і нематеріальної мотивації персоналу;

    Вміння:

    1. здійснювати комплексне оцінювання персоналу за допомогою сучасних методів і засобів;
    2. будувати і практично застосовувати сучасні системи мотивації персоналу, аналізувати і оцінювати їх ефективність;
    3. самостійно розробляти програми мотивації персоналу і виробляти ефективну кадрову політику підприємства в галузі праці і соціально-трудових відносин.

    Компетентності:

    1. здатність до опанування теоретичних і прикладних знань у галузі посилення трудової активності персоналу, поліпшення якісних показників роботи засобами сучасних методів матеріальної, трудової та статусної мотивації.
    2. здатність набуття навичок і вмінь самостійно аналізувати стан мотивації персоналу підприємства;
    3. вміння розробляти та обґрунтовувати науково-практичні рекомендації щодо підвищення ефективності системи мотивації персоналу підприємства.
  • Нормування праці

    Для забезпечення високої ефективності виробництва, що є основою конкурентоспроможності підприємництва в ринкових умовах, вкрай важливо оптимізувати витрачання всіх видів задіяних ресурсів: живої та уречевленої праці (робочого часу, сировини, матеріалів, енергії, обладнання тощо). Першим кроком на шляху до оптимізації витрачання ресурсів є нормування, тобто науково обґрунтоване визначення кількості ресурсів, об'єктивно необхідних для ефективного підприємництва за наявного рівня розвитку продуктивних сил.

     У ринкових умовах науково обґрунтоване нормування праці стає одним з найдієвіших засобів забезпечення конкурентоспроможності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже — зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

    Мета: формування комплексу теоретичних знань і вмінь щодо розробки та здійснення раціональної організації трудового процесу, нормування праці, які б забезпечували високу ефективність роботи персоналу.

    Основні завдання: сформувати у здобувачів вищої освіти цілісну систему знань про організацію нормування праці на підприємстві та основні методи нормування праці.

    Уміння:

    1. застосовувати економіко-математичні методи в нормуванні праці;
    2. визначати та застосовувати різні види норм праці,
    3. розраховувати економічну ефективність оновлення норм праці.
  • Основи бізнесу

    Підприємництво є одним з основних видів трудової діяльності. Успіх власної справи залежить від багатьох чинників, які пов’язані з використанням знань щодо умов та процесу започаткування власного бізнесу, визначення факторів, що впливають на бізнес зовні, внутрішніх можливостей розвитку, використання методичного інструментарію щодо ефективного управління бізнесом в умовах складного зовнішнього середовища. Однією із неодмінних умов досягнення високої результативності у будь-якій підприємницькій діяльності є отримання необхідних знань, уявлень про умови й особливості цієї діяльності та формування навичок щодо організації відкриття власної справи.

    Предметом дисципліни є основні засади бізнесу та підприємництва в сучасних умовах як особливого виду економічної діяльності людей, що характеризується економічною творчістю, новаторством, здатністю до ризику, вільному прояву ініціативи і направлений на ефективну мобілізацію матеріальних, фінансових та трудових ресурсів для отримання доходу (прибутку).

    Мета навчальної дисципліни Сформувати у студентів комплекс знань з основ бізнесу та підприємництва; допомогти майбутньому фахівцю оволодіти інструментарієм прийняття ефективних господарських рішень. Основні завдання Вивчення суті та форм ведення бізнесу в сучасних умовах господарювання, принципів вибору певного виду підприємницької діяльності, оволодіння новітніми управлінськими підходами та застосування сучасних науково-технічних досягнень в процесі ведення бізнесу.

    Знання:

    1. основи прогнозування напрямків розвитку та проблеми ведення бізнесу і здійснення підприємницької діяльності в контексті законодавчого та правового регулювання.

    Уміння:

    1. проаналізувати структуру та фактори складових суспільного виробництва.
    2. визначати тенденції та особливості розвитку економічних систем
    3. критично оцінювати пріоритети та особливості регулювання взаємодій економічних суб’єктів
    4. визначати пріоритетні напрямки інтеграції економічних суб’єктів в сучасну світогосподарську систему.
  • Національна економіка

    Предметом дослідження дисципліни «Національна економіка» є сукупність ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що визначають відмінні риси національної економіки й специфіку її функціонування.

    Національна економіка вивчає економіку певної країни, що має ознаки економічної системи й власні особливості й принципи розвитку, що проявляються в таких формах, як економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, державне регулювання, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів.

    Після вивчення курсу студенти повинні знати:

    1. особливості української економіки порівняно з іншими моделями економічних систем;
    2. основні риси української системи управління економікою та особливості національної економічної політики;
    3. етапи розвитку української економіки;
    4. методи об’єктивного аналізу стану національної економіки;
    5. стан і перспективи розвитку трансформаційної економіки України;
    6. визначати місце України в світовому господарстві і знаходити методи подолання її економічного відставання.

    Завданнями дисципліни є:

    1. знайомство з вітчизняним і зарубіжним досвідом дослідження і управління національної економіки;
    2. вивчення особливостей соціально-економічного розвитку господарських систем;
    3. розвиток аналітичних здібностей студентів;
    4. вміння самостійно здійснювати порівняльний аналіз основних тенденцій розвитку країни, регіону, галузевого комплексу, міста, підприємства;
    5. формування основ для вироблення практичних навичок вирішення соціально-економічних проблем національної економіки.

    Вміти:

    1. потенційні можливості розвитку національного господарства і фактичний стан всіх його комплексів;
    2. виявляти проблеми економічного характеру при аналізі конкретних ситуацій, пропонувати способи їх вирішення і оцінювати очікувані результати;
    3. систематизувати і узагальнювати інформацію, готувати довідки і огляди з питань професійної діяльності;
    4. розробляти і обґрунтовувати варіанти ефективних господарських рішень;
    5. проводити аналіз програм соціально-економічного аналізу, правильно визначати ефективні стратегії окремих господарюючих суб'єктів;
    6. правильно розкривати зміст найважливіших засобів (методів, інструментів) в системі державного регулювання економіки та можливості їх використання в процесі реалізації основних напрямів економічної політики держави.

    Володіти:

    1. навичками самостійного оволодіння новими знаннями, використовуючи сучасні освітні технології;
    2. основними методами розробки прогнозів і цільових програм соціально-економічного та науково-технічного розвитку, ефективного використання ресурсного потенціалу;
    3. методами розрахунку і комплексного аналізу її основних показників на основі фактичних даних;
    4. навичками професійної аргументації при розборі стандартних ситуацій в сфері майбутньої діяльності.
  • Державне регулювання зайнятості

    Державне управління зайнятості на сучасному етапі розвитку країни є якісним індикатором ефективності державної соціально-економічної політики. Рівень державного управління процесом зайнятості населення безпосередньо визначається станом економіки, в якому нині знаходиться Україна. Серед проблем на ринку праці складною залишалась структура зайнятості та її ефективність, що безпосередньо була пов’язана з ситуацією у різних секторах економіки, нелегальною трудовою міграцію та тіньовою зайнятістю. Неефективна структура зайнятості віддзеркалювала модель економічного розвитку, яка базувалася на дешевій робочій силі. Тому сучасний стан економіки України вимагає від органів державного управління вироблення особливо зваженої політики у сфері зайнятості, оскільки тільки позитивні зміни структури зайнятості, зокрема, вільне переміщення робочої сили, що приводить до структурних зрушень, могли забезпечити вихід країни з кризи і перехід до економічного зростання.

    Студент повинен

    Вміти:

    1. аналізувати та оцінювати проблеми соціального характеру, які пов'язані з працевлаштуванням молоді;
    2. орієнтуватися у законодавчо-нормативній базі у галузі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів;
    3. застосовувати набуті знання щодо практичних підходів до вирішення проблем працевлаштування.

    Знати:

    1. сучасну систему державної служби зайнятості як центра реалізації державної політики зайнятості населення;
    2. систему органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального становлення та розвитку молоді;
    3. повноваження відповідних державних органів у сфері зайнятості населення;
    4. повноваження спеціалізованих державних установ, які створюються з метою вирішення питань працевлаштування молоді.
  • Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу

    Сучасний світ живе в умовах гострих соціальних проблем і в цьому зв'язку особливо значима соціальна відповідальність бізнесу - підприємств і організацій, пов'язаних з розробкою, виготовленням і постачанням продукції та послуг, торгівлею, фінансами, оскільки вони володіють основними фінансовими та матеріальними ресурсами, що дозволяють вести роботу для вирішення поставлених перед світом соціальних проблем. Розуміння лідерами бізнесу свого ключового значення та провідної ролі в такій роботі привело до народження в кінці 20-го століття поняття «корпоративної соціальної відповідальності », яке стало найважливішою частиною поняття про стійкий розвитку не тільки бізнесу, але й людства в цілому.

    Мета дисципліни: формування у студентів готовності до професійної діяльності в умовах конкурентного середовища і дотримання принципів корпоративного управління і корпоративної соціальної відповідальності. Завдання дисципліни: - засвоєння сучасних теоретичних уявлень про корпоративну соціальну відповідальність бізнесу, факторах і умовах, що забезпечують ефективне формування і управління корпоративною соціальною відповідальністю; - оволодіння основами методології та методики в області корпоративного соціального обліку, аудиту і звітності; придбання базових навичок практичної роботи в області розвитку та управління корпоративною соціальною відповідальністю.

    В результаті освоєння дисципліни студент повинен

    Знати:

    1. основні точки зору, види, категорії, еволюцію, концепції і підходи до корпоративної соціальної відповідальності;
    2. інструменти регулювання КСВ (міжнародні організації, стандарти, рейтинги тощо);
    3. принципи корпоративного саморегулювання;
    4. основні напрямки та елементи соціальної політики;
    5. основні положення, недоліки, структуру і форми подання кодексів етики та етичних програм;
    6. елементи ефективної системи управління КСВ;
    7. типи підприємств за специфікою і масштабами КСВ;
    8. характер зв'язків між зовнішніми стейкхолдерами, моральними цілями і корпоративною соціальною відповідальністю;
    9. основні поняття і принципи стратегії соціально відповідального інвестування; типи стратегій соціально відповідального інвестування;
    10. види соціальних і екологічних інвестиційних індексів;
    11. основні перспективи розвитку КСВ.

    Вміти:

    1. аналізувати сучасні уявлення про КСВ;
    2. сформулювати приклади успішних підходів до КСВ;
    3. диференціювати національні / регіональні особливості КСВ;
    4. аналізувати основні суб'єкти регулювання КСВ;
    5. аналізувати стейкхолдерів;
    6. оцінювати ризики, викликані поведінкою стейкхолдерів;
    7. структурувати внутрішню комунікаційну модель компанії;
    8. знаходити підходи до вирішення конфліктів між внутрішніми стейкхолдерами;
    9. визначати типологію зовнішніх стейкхолдерів;
    10. критично оцінювати шляхи взаємодії компанії із зовнішніми стейкхолдерами і давати пропозиції щодо їх вдосконалення;
    11. проводити інтегральну оцінку ефективності корпоративної соціальної відповідальності;
    12. аналізувати корпоративні соціальні звітності російських і зарубіжних організацій;
    13. аналізувати і оцінювати вкладення в соціально відповідальні інвестиції.

    Володіти:

    1. методами аналізу загальносвітових тенденцій розвитку КСВ;
    2. методиками аналізу підходів до регулювання КСВ;
    3. базовими навичками управління КСВ;
    4. методами розробки стратегії і тактики компанії в області КСВ;
    5. базовими навичками розробки соціальної політики, Кодексу етики і Соціальної програми;
    6. методологією оцінки впливу КСВ на репутацію компанії;
    7. базовими навичками розробки корпоративної соціальної звітності;
    8. методами розрахунку соціальних та екологічних інвестиційних індексів.
  • Управлінське консультування

    Вивчення предмету «Управлінське консультування» передбачає набуття теоретичних та практичних навичок з управлінського консультування на підприємствах різних форм власності з урахуванням специфіки їх функціонування в умовах ринкових відносин.

    Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності, принципи формування, функціонування та розвитку управлінського консультування.

    Метою предмету є формування сучасного управлінського мислення та системи спеціальних знань у сфері управлінського консультування, набуття практичних умінь та навичок з організації та управління консалтинговою діяльністю.

    Здатностей:

    1. формування системи знань з управлінського консультування;
    2. набуття навичок та уміння самостійно вирішувати певні практичні питання з надання консалтингових послуг;
    3. вміти визначати основні аспекти діяльності консалтингових фірм;
    4. вміти визначати проблеми, які стоять перед керівництвом і які можуть бути вирішені шляхом звернення до послуг консалтингових фірм;
    5. оцінювати фактори, що впливають на управлінське консультування;
    6. мати загальне уявлення про маркетинг консалтингових послуг;
    7. набути знання та вміння використовувати психологічні принципи управління консалтинговими процесами в практичних ситуаціях.

    Вивчення предмета «Управлінське консультування» передбачає придбання теоретичних та практичних навичок з управлінського консультування на підприємствах різних форм власності з урахуванням специфіки їх функціонування в умовах ринкових відносин.

    Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності, принципи формування, функціонування та розвитку управлінського консультування

    Метою предмета є формування у майбутніх фахівців сучасного управлінського мислення та системи спеціальних знань в області управлінського консультування, набуття практичних умінь і навичок з організації та управління консалтинговою діяльністю, зокрема таких здібностей: формування системи знань з управлінського консультування; придбання навичок і вміння самостійно вирішувати певні практичні питання з надання консалтингових послуг; вміти визначати основні аспекти діяльності консалтингових фірм; вміти визначати проблеми, які стоять перед керівництвом і які можуть бути вирішені шляхом звернення до послуг консалтингових фірм; оцінювати фактори, що впливають на управлінське консультування; мати загальне уявлення про маркетинг консалтингових послуг; придбати знання та вміння використовувати психологічні принципи управління консалтинговими процесами в практичних ситуаціях.

    В результаті освоєння дисципліни навчається повинен:

    Знати:

    1. предмет, об'єкт і методи управлінського консультування;
    2. основні наукові школи, що досліджують проблеми Управлінського консультування;
    3. особливості формування ділових відносин між консультантами і клієнтами в умовах ринкової економіки;
    4. механізми узгодження інтересів в процесі управлінського консультування;
    5. основи організації процесу консультування.

    Вміти:

    1. аналізувати підприємницьку діяльність з позиції професійного консультанта;
    2. розробляти і ставити проблеми дослідження бізнес-завдань з управління людськими ресурсами та про вирішення різних внутрішньоорганізаційні проблем;
    3. розробляти і приймати рішення в умовах організаційних змін і в процесі консультування;
    4. розробляти бізнес-стратегії, програми організаційних змін;
    5. застосовувати ключові методи дослідження систем бізнес-управління та знати їх обмеження;
    6. аналізувати дані для підготовки аналітичних рішень, експертних висновків та рекомендацій;
    7. проводити експертизу і оцінку бізнес-проектів.

    Володіти:

    1. концептуальним апаратом теорії і методів управлінського консультування;
    2. навичками аналізу проблемної ситуації в контексті управлінського консультування;
    3. методами організації бізнесу на різних рівнях соціального управління;
    4. методами соціальної діагностики на основі застосування різних процедур, методик і технік емпіричного дослідження;
    5. методами вивчення громадської думки та зовнішнього середовища організації;
    6. базовими аналітичними навичками соціологічного дослідження організацій;
    7. методами систематизації наявних знань про підприємництво, ділових відносинах і діловому спілкуванні та етикеті;
    8. ефективними способами управління різними процесами і явищами, що відбуваються в бізнес-середовищі.